........................................................................................................Історії успіху

Як була зруйнована стіна

За столом у їдальні сімферопольського пологового будинку №2 дві жінки – Наталія Г. та Лариса П. – говорять про те, як краще піклуватися про немовлят. У них багато спільного: обидві народили своїх малюків майже у той самий час, проходили ті ж самі лікувальні процедури, обох відвідують родичі, які допомагають ходити за дитиною.

Між цими двома молодими матерями взагалі не видно ніякої різниці, якщо не знати, що Наталія є ВІЛ-позитивною. „У мене немає відчуття, що я якась інша, аніж решта жінок тут, - каже вона. „Ми разом їмо, говоримо про те, як далі піклуватимемося про дітей, коли нас випишуть. Мої родичі також можуть приходити сюди і бути зі мною стільки, скільки хочуть”.

Завдяки проекту USAID „Здоров’я матері і дитини” Наталія Г. не відчуває того упередженого ставлення і дискримінації, яке часто супроводжує ВІЛ-позитивних людей. Вона просто щаслива матір своєї новонародженої доньки. Але якщо б вона народжувала дитину рік тому, ситуація могла б бути зовсім іншою.
„Всі ці зміни у пологовому будинку стали можливими завдяки ентузіазму і професіоналізму всіх інструкторів та фахівців у сфері ВІЛ/СНІД, яким вдалося змінити ставлення медичного персоналу до ВІЛ-позитивних жінок” – каже головний лікар та акушер-гінеколог Ілля Глазков. Ще один позитивний результат програми, на його думку, полягає в тому, що тепер матері набагато рідше залишають ВІЛ-позитивних немовлят у пологовому будинку.

Наталія Г. та Лариса П. – говорять про те, як краще піклуватися про немовлят

Коли фахівці проекту вперше відвідали пологовий будинок №2, куди направляють ВІЛ-позитивних вагітних жінок з усього Криму, вони побачили багато подвійних стандартів, пов’язаних з упередженням проти таких пацієнток – пологи у них проводилися в ізольованому підвальному приміщенні, післяпологові палати також були відокремлені, а відвідувачів туди не пускали. Окрім того, їх немовлят (яких не можна годувати груддю) часто тримали окремо від матерів. Дитяче харчування їм давав медичний персонал, який не пройшов належної підготовки для цього, а тому малюків рідко годували так, як треба.

Самим наочним свідченням дискримінації, з якою стикалися ВІЛ-позитивні вагітні жінки, була товста цегляна стіна, яку збудували суто для того, щоб відокремити цих жінок від решти пологового будинку.
Менше, аніж за рік, проекту „Здоров’я матері і дитини” вдалося запровадити послуги з профілактики і лікування ВІЛ, підвищити якість піклування і допомоги ВІЛ-позитивним вагітним жінкам та породіллям. В рамках проекту запрацювали новітні, дієві навчальні програми з таких питань, як ефективне запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини у пологових закладах, проводяться семінари за участю фахівців-медиків та представників людей, що живуть з ВІЛ/СНІД. ВІЛ-позитивні вагітні жінки також дізналися про особливі методи проведення пологів, кесарів розтин, лікувальні процедури, оптимальні засоби післяпологової підтримки і консультацій, методи підтримки, орієнтовані на сім’ю, та можливості направлення до фахівців у випадку нагальних ситуацій.

Результати цієї діяльності справді вражають. Сьогодні ВІЛ-позитивні жінки народжують своїх немовлят у зручних окремих палатах пологового будинку. Родичам рекомендують відвідувати цих жінок та допомагати їм піклуватися про дітей. Така підтримка є особливо необхідною – тому, що аби знизити вірогідність передачі вірусу від матері до дитини, у всіх ВІЛ-позитивних жінок пологи проводяться методом кесаревого розтину. І нарешті – що не менш важливо – у пологовому будинку знесли ту товсту цегляну стіну, яка раніше відділяла цих жінок.

Батько відкинув традиції та допоміг сину з”явитися на світ
	Саки - Переконати Миколу Ярмакова взяти участь у народженні сина було нелегко. У значній частині українського суспільства і досі побутує погляд, що чоловік не повинен робити "жіночі справи" – застилати ліжко, готувати страви чи, не дай Боже, брати участь у народженні власної дитини. Набагато більш звичною є ситуація, що поки у дружини пологи, чоловік разом з друзями чекає, коли його сповістять про народження дитини, а потім піднімає чарку за здоров"я немовляти. 34-річний Микола погодився бути присутнім та допомагати у народженні свого первістка лише після тривалих умовлянь дружини Марії та лікарів районного пологового будинку у місті Саки, що у Криму. Цей заклад бере участь у програмі "Здоров"я матері і дитини", яку виконує компанія "Джон Сноу" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета програми полягає у тому, щоб поліпшити стан репродуктивного здоров"я та здоров"я немовлят за рахунок вищої якості медичних послуг під час вагітності та пологів. Ці заходи є елементом більш широкої діяльності USAID спільно з органами влади України, що спрямована на покращення загального стану здоров"я громадян. Програма "Здоров"я матері і дитини" працює в Україні з 2003 р.
Марія Ярмакова з новонародженним та чоловіком Миколою

"Вперше у житті, та вперше за 15 років заміжжя я побачила свого чоловіка іншими очима – після того, як він допоміг мені під час пологів" – так 32-річна Марія написала у своєму листі після народження сина.  "Я зрозуміла, який він насправді ніжний та надійний.  До пологів ми весь час сварилися, бо він постійно говорив, що вагітність та пологи – то суто жіноча справа".

Лист від Марії – це один з багатьох листів, що їх фахівці програми "Здоров"я матері і дитини" отримали від жінок, які народили дитя у пологовому будинку м.  Саки, та членів їхніх сімей, але мабуть один із самих зворушливих.  Марія пише про те, що якби не лікар Людмила Білобаба – акушер, яка допомагала їй народити дитя – то Миколу можливо так і не вдалося б умовити.

"Вона наполягла на тому, щоб Микола ходив на зайняття по підготовці до пологів.  Переконати його було нелегко, але коли він побачив на зайняттях інших чоловіків, то перестав опиратися" – пояснює дружина.

Під час пологів та народження дитини, Микола тримав дружину за руку та робив їй масаж спини. Вона каже, що це їй дуже допомогло, особливо під час другої стадії пологів. Доктор Білобаба рекомендувала Миколі постійно говорити з дружиною під час пологів; і мабуть, найважливіше – він допоміг їй обрати найбільш зручне положення для народження дитини.

"Нашого сина я народила сидячи у кріслі, а чоловік підтримував мене ззаду. Коли я повернулася, щоб побачити його обличчя – він плакав" – пише у своєму листі Марія. І додає – після пологів Микола сказав їй, що він нібито сам відчув усе, через що їй довелося пройти, та разом з нею народив дитину.

............................................................................................................................

Донецьк – історія успіху

До початку нашої роботи в Донецькому пологовому будинку № 3 звичайним явищем була довга черга чоловіків, які благають медичний персонал дозволити їм провести час з жінками в післяпологових палатах. Головним завданням нашої роботи в Донецьку було змінити нічим не обгрунтовану практику, як наприклад ця, де з метою попередження инфекцій, не дозволялось відвідувати матерів в палатах.

В серпні 2003 року під час серії тренінгів місцеві акушер-гінекологи, медсестри та неонатологи цілодобово працювали з нашими тренерами для того, щоб ознайомитись з науково-доведеними перенатальними технологіями та кращими світовими практиками. Така робота була викликом для наших тренерів, оскільки їм потрібно було не тільки ділитись інформацією, а й змінити старе сприйняття місцевим персоналом традиційних але застарілих правил. Поступово більшість місцевого персоналу прийняли міжнародні перенатальні практики, які включають:

сімейні пологи
контакт матері та дитини «шкіра до шкіри»
постійне перебування матері та дитини разом
виключно грудне вигодовування

Заборона для відвідування породіллі членами сімей

Після закінчення трененгів ми були впевненні, що Донецький пологовий будинок спадкує естафету науково-доказової медицини. Сьогодні вже не має довгих черг людей, які чекають, щоб побачити через вікна пологового будинку своїх дружин, дочок, сестер чи матерів, ослільки всі родичі можуть вільно відвідувати післяпологові палати. Більше того, протягом слідуючого візиту в травні 2004 року ( 8 місяців після першого тренінгу) ми були приголомшені позитивними змінами в показниках пологового будинку:

жодного випадку гіпотермії порівнянно з 63% в листопаді 2003 року
епізіотомія зменшилась з 37,1% в листопаді 2003 року до 7,8%
кесарево розтин складає 24% порівняно з 33% в листопаді 2003 року

Тепер, коли ви відвідаєте піспологову палату, ви побачите щасливу мати з новонародженим на грудях, її чоловіка та родичів, які посміхаються дивлячись на інколи незграбні але такі чарівно милі рухи нової дитини.

Персонал Донецького пологового будинку зараз приймає чисельні делегації працівників пологових будинків з інших областей та міст, які приїзджають щоб дізнатись як створити щасливий образ дітей, батьків, родичів та медичний персонал в своїх лікарнях.

..............................................................................................................................................................................................

	Коментарі: Ігор Винокуров Експерт з комунікативних технологій та зміни поведінки: Олександр Голубов
	Проект впроваджуеться організацією Джон Сноу Інкорпорейтед
	Ця публікація є суспільним надбанням і може використовуватися з відповідним посиланням.